|
ТеренСтеп |
TerenStep |
|||
|
|
|
|||
|
|
|
|||
|
Сторінки Рибчинської школи |
||||
історія
освіти
Сторінки
рибчинської школи
Директори
школи
Вчительські
родини
Список
вчителів, які працювали в школі
Учні, які
закінчили школу на відмінно
Учні школи, які працювали на педагогічній
ниві
Гортаючи
сторінки історії Рибчинської школи, дізнаєшся про її давнє минуле. Нелегка
доля випала їй. За спогадами жителів села, вона не раз закривалася і знову
відкривалася, добудовувалася, спустошувалася і знову відновлювалася,
потерпала від жаху і холоду війни, що закрадалися через розтрощені вщент
двері й вікна. Та навіть і після війни доля продовжувала випробовувати її.
Знову закриття на цілих дев’ятнадцять років. І знову щаслива зірка відкриття
засвітилася над сільським храмом науки. Школа була потрібною селу, щоб
заповнити в її омертвілій, одинокій, холодній душі та в цегляному
безжиттєвому серці пустку і наповнити їх сміхом, радістю, передзвоном дитячих
голосів. Тож ще раз перегорнемо сторінки історії, нелегкої долі цього закладу
освіти.
Основою
матеріалів є письмові спогади, усні розповіді колишніх учителів школи –
Васильченко (Нагірної) Валентини Іванівни, Попруги Григорія Йосиповича,
Іванини Фросини Пилипівни, а також розповідь колишньої учениці Рибчинської
школи, а нині учителя української мови і літератури Новоандріївської ЗШ І-ІІІ
ступенів Братухіної Алли Павлівни.
Колектив
школи складає щиру подяку за сприяння і надання допомоги в оформленні
матеріалів директору Новоандріївської ЗШ І-ІІІ ступенів Пасічній Любові
Павлівні та учителям Братухіній Аллі Павлівні і Ковалику Валентину
Олександровичу. Сторінка перша.
Початок ХХ століття –
1941 рік
Як
згадують старожили, осередок освіти на
селі існував ще на початку ХХ століття. Так, Галина Григорівна Придан,
жителька села, розповідала, що ще її дядько 1896 року народження навчався у
ній. Таким чином, як стверджують старенькі жителі села, насправді школі
виповнюється 100 років. Мама Галини Григорівни розповідала, що спорудили
первісну будівлю ще на при кінці ХІХ століття пани Карлов і Здорик. Першим
учителем у ній був піп. Однак, школа проіснувала недовго і незабаром була
закрита, а згодом і зруйнована. Та все ж вона була потрібною селу. Тому і
почали жителі її будівництво, яке розпочалося у 1901-1904 роках. Будували
колективно, всім селом. Приносили будівельні матеріали, які в кого були:
цеглу, каміння, пісок, щебінь та інші. Кожний допомагав будівництву, чим міг.
Якщо були у кого кури, то сім’я не вживала яєць. Жінки збирали їх, щоб потім
віднести до школи, а там уже їх додавали в розчин із вапном і цементом. До 1906 року основна
будівля була споруджена. Та необхідно було ще багато чого зробити, щоб дітки
могли в ній навчатися: помазати всередині, побілити, зробити підлогу,
обладнати кімнати. От і взялися жителі села до роботи з новими силами. Згодом
на околиці села закрасувалася невеличка будівля – земська школа. Було це, як
стверджують одні, у 1909, а на думку інших, – у 1911. Школа є, але в ній
немає учителя. Ще цілих три роки вона пустує, доки не з’явилася в селі
Жадановська Євдокія Олександрівна, дочка того самого попа, який навчав дітей
грамоти. Закінчивши жіночу гімназію в місті Єлисаветграді, Євдокія
Олександрівна приїздить у село працювати. Учителька жила у невеличкій
кімнатці при школі. Продовжувала працювати Євдокія Олександрівна і після
війни. Нелегка доля спіткала її: загинув на війні єдиний син. Тяжко
переживаючи втрату, Євдокія Олександрівна почала сліпнути, але не втрачала
жаги до життя, а ще більше – прагнення донести знання до ще неосвічених
жителів села. Тому і перетворює свою невеличку хатинку в хату-читальню, у
якій завжди було людно. Розповідала багато цікавого, читала напам’ять
„Кобзаря” Шевченка. Однак, хвороба очей все дужче захоплювала у свій полон дійсно
народного учителя. І ось 1964 рік, 31 серпня. Школа у святковому вбранні
готується зустріти першокласників. Та страшна звістка прокотилася селом –
померла Жадановська Євдокія Олександрівна. Першого вересня на подвір’ї школи
зібралося все село. Невеселим був дзвін шкільного дзвоника, який сповістив
про неминучу втрату. Так разом, всім селом – жителі, вчителі, учні – рушили
похоронною процесією до хатинки Євдокію Олександрівни, щоб провести її в
останню путь. У тодішній школі існувало
всього-навсього одне класне приміщення, яке умовно поділялося на чотири ряди
парт, тобто чотири класи. Насправді парти заміняли зроблені жителями села
столи з лавами. Лише після 20-ого року з’явилися парти „старого зразка”: з
лавами для сидіння, відкидними дошками, отворами для чорнильниць і пер. При
школі також жив Крижанівський Борис (ім’я по батькові не досліджено), який
сторожував школу, доглядав за нею, прибирав, розтоплював грубки. Пізніше у
школі почало працювати подружжя Бедренців – Ларіон Матвійович і Марія
Павлівна, чуйні, добрі люди, які за власні кошти закуповували все необхідне
для школи: пера, чорнила, зошити, а також забезпечували новорічними
подарунками дітей, а дітям-сиротам закуповували одяг і взуття. Попечителем
школи був сільський староста Бузулюк (ім’я і по батькові не досліджені). Саме
він утримував школу. Вона існувала як
початкова до 1941 року. 1941-1945
роки – страшні роки жахливої війни, роки розрухи і спустошення. Нещадна війна
наклала свій відбиток і на маленький сільський осередок освіти, навчання в
якому було поновлене лише у 1947 році. Сторінка друга.
Школа в умовах післявоєнної відбудови
Країна дивилися у світле
майбутнє. Почалася відбудова сіл і міст. Не залишилося поза увагою й маленьке
село Рибчине. Люди з натхненням почали забудовувати село. Найперше, до чого
були звернені думки кожного, – відновлення школи. І знову з таким же
ентузіазмом, як і до війни, жителі кинулися споруджувати приміщення, у якому
б їхні діти змогли здобувати знання. Так з’явилося зовсім інше приміщення
школи, яке було до війни: більше, світліше і просторніше. Школа стала
функціонувати як початкова. Та це буде пізніше, у 1949 році. А поки що у 1947
році в холодне, напівзруйноване приміщення школи, із закладеними лампачем
вікнами, прийшла працювати вчителем початкових класів Фросина Пилипівна
Іванина. Прийшла, аби наповнити дитячу допитливість новими й досі незвіданими
знаннями. Згадує вчителька тодішніх діток, бачить їхні допитливі очі, в яких
вона читає велике бажання жаги знань, пізнання, відкриття. Так школа, на чолі
з Фросиною Пилипівною, проіснувала до 1954 року. Сторінка третя.
П’ятдесяті-сімдесяті
роки
На початку 50-х років
початкові школи почали реорганізовуватися в семирічні. І знову школа не
залишилася поза увагою. Вона, як і раніше, почала добудовуватися. До цього
часу діти навчалися у селах Покровському, Новомиколаївці та Новгородці. На
той час її директором був Пласкальний Михайло Михайлович – педагог і людина з
великої літери, який зумів згуртувати колектив, підняти престиж школи на
районний і навіть обласний рівень. Учителі школи: -
Іванина Фросина Пилипівна, вчителька початкових класів; -
Нагірна Валентина Іванівна, вчителька
математики, фізики, креслення; -
Лауданська Людмила Павлівна, вчителька української мови; -
Пласкальна Тетяна Теофанівна, вчителька біології, географії та праці; -
Шаблій Ніна Степанівна, вчителька російської мови. Учительський колектив
підібрався дуже хороший. Всі вчителі допомагали директору школи в прийомі
учнів. Майбутні учні разом із батьками проживали в селах Веселе і
Першотравневе. Необхідно було познайомитися з сім’ями дітей. Тому і ходили
вчителі по домівках, проводили відповідну роботу з батьками, залучаючи дітей
до освіти. Згодом у школу приїхала
після закінчення Донецького педінституту молода вчителька української мови і
літератури Апалько Віра Андріївна. Енергійна, запальна, вона відразу стала
душею всього колективу, організовуючи свята, вечорниці, конкурси українських
пісень. Старшою піонервожатою в школі працювала Шумейко Галина Гнатівна. Вона
ж вела в школі співи. Завдяки їй у школі був створений хор. Учасники хору
брали участь у районних оглядах художньої самодіяльності. На при кінці 50-х -
початку 60-х років учительський колектив школи дещо змінився, поповнився
новими молодими учителями: -
Попруга Григорій Йосипович, учитель фізкультури; -
Рубльова Валентина Данилівна, вчитель російської мови; -
Гончар Меланія Федорівна, вчителька початкових класів; -
Чернова Галина Гнатівна, вчитель біології; -
Обійдихати Валентина і Зінаїда. Скільки б не
добудовувалася школа, скільки б до неї не приїздило нових учителів, та все ж
таки учням по-справжньому таланило з
педагогами. От і Григорій Йосипович – чуйний товариш, хороший учитель, чудова
людина, відразу ж кинувся в шалений
вир учительської праці. Залучивши батьків і правління колгоспу „Перемога”,
став споруджувати біля школи спортивний майданчик: футбольне поле,
баскетбольний і волейбольний майданчик, гімнастичний сектор. Уроки Григорія
Йосиповича дуже любили діти. Тому з радістю погодилися на пропозицію учителя
створити футбольну й волейбольну команди. Шкільні команди успішно виступали
на районних змаганнях із волейболу і футболу. Взимку споруджували хокейне
поле на ставку: грали в хокей, змагалися у бігу на ковзанах. Кожного року
влаштовувалися лижні змагання. Ще одним талановитим
педагогом школи була Нагірна Валентина Іванівна. Знаною вона була не тільки в
районі, а й області. Не було жодного учителя математики в районі, який би не
відвідав уроки Валентини Іванівни і не подивувався її вмінню вміло і цікаво
вести свої уроки. Скільки дала вона їх: десятки, сотні?.. Хто знає? Однак,
кожний її урок був побудований на творчості, натхненні, вмінні донести
матеріал до вихованців. Тому і зацікавилися роботою Валентини Іванівни в
інституті удосконалення вчителів. І знову відкриті уроки, і щоразу на них
присутні все більше людей: учителі, працівники районного відділу освіти,
представники з області. І з кожним разом Валентина Іванівна дає ще цікавіший
урок. Її досвід роботи з питань проведення практичних занять на місцевості
експонувався в районі й області. Постійні стосунки
підтримувала школа з Новомиколаївкою, Інгуло-Кам’янкою, Тарасівною, Гурівкою.
Педагоги їздили на відкриті уроки, обмінювалися досвідом, власними
методичними напрацюваннями і доробками, влаштовувалися між школами спортивні
змагання. Пізніше до школи було
добудовано ще одне приміщення, яке слугувало кабінетом фізики, а також
кімнатою для демонстрування фільмів. Отримавши „права” кінодемонстратора, кожний
учитель міг демонструвати кінофільми. Згодом добудовані ще приміщення: для
проведення уроків трудового навчання – майстерня, яка була устаткована
станками; їдальня, де діти одержували гаряче харчування. Продукти харчування
постачав колгосп, а також заготовляли самі вчителі: солили огірки, помідори,
капусту, заготовляли насіння соняшника. Окрасою школи був великий
фруктовий сад, у якому росли вишні, яблуні, абрикоси. Фрукти цих дерев
учителі разом з дітьми збирали і сушили для компотів і відварів. Частину
фруктів здавали на машини, які приїздили з Білорусії, або возили на завод у
місто Знам’янку. На зароблені кошти
учителі возили учнів у цирк, на каруселі, в музеї, на екскурсії в Умань,
Канів, Карпати, Світловодськ, Веселі Боковеньки, на хутір Надію, а також
закуповували обладнання для школи. До 1960 року умови
навчання і праці у школі були важкі. Оскільки приміщення школи постійно
розширювалося, то в ньому ставало дедалі холодніше. Не було можливості й
коштів у школі, щоб придбати вугілля. Тому й опалювали її соломою, кураєм,
палками соняшника. Не зовсім повноцінним було і харчування учнів. У зв’язку з цим у школі була
створена кролеферма, на якій працювали учні під керівництвом Пласкальної
Тетяни Теофанівни. М’ясо кролів використовували для харчування, а також
вирощували їх на продаж. На виручені кошти знову ж таки закуповували все
необхідне для школи і повноцінного навчання: посібники, підручники, наочний
матеріал. З 1960-ого року умови покращилися: до школи почали завозити
вугілля, в класних кімнатах стало тепліше, тому і навчатися стало легше. Співпрацювала школа з
місцевим колгоспом. Учні старших класів під керівництвом Нагірної Валентини
Іванівни і Пласкальної Тетяни Теофанівни надавали допомогу по збиранню
врожаю, виготовляли стільчики для діток дитячого садка і доярок, вирощували
гідропон для відгодівлі птиці. Неодноразово учительський і учнівський
колективи одержували подяки від правління колгоспу. У черговий раз
учительський колектив поповнився новими кадрами: піонервожатою Ніною
Ісаківною Паршук і учителем української мови Михайлом Онисимовичем Ковалем.
Незважаючи на молодість, педагоги відразу влилися в дружній учительський
колектив. Старші вчителі Іванина Фросина Пилипівна, Гончар Меланія Федорівна,
Пласкальна Тетяна Теофанівна, Нагірна Валентина Іванівна були не тільки
талановитими педагогами, а ще й наставниками, старшими товаришами для молоді.
За спогадами, у колективі завжди панували мир, злагода, взаємодопомога. Васильченко Валентина
Іванівна, жителька села Новоандріївки, пенсіонерка, колишня вчителька
Рибчинської школи, відома під прізвищем Нагірної, розповідає: „У мене
залишилися найкращі спогади про роки, протягом яких я працювала у цій школі.
У нашому колективі панувала атмосфера доброзичливості і розуміння. Ми завжди
підтримували один одного, допомагали у тяжкі хвилини”. Учителі разом з учнями
вміли добре працювати, завжди утримували територію школи в належному порядку.
Також вміли добре і відпочивати. Постійно їздили в театр імені
Кропивницького, у філармонію. Вчителі школи брали активну участь у художній
самодіяльності села, читали лекції на всіх ділянках колгоспу, вели
просвітницьку діяльність серед населення. При школі був створений драматичний
гурток, членами якого були не тільки діти, а й учителі. Чернова Галина
Гнатівна, Попруга Григорій Йосипович, Нагірна Валентина Іванівна разом з
працівниками сільського клубу ставили і показували для жителів села п’єси,
спектаклі, їздили з виступами в інші села. Таким чином, школа того часу була
осередком не тільки навчально-виховного процесу, а й стрижнем
культурно-масової й просвітницької діяльності. Після того, як школу
полишило подружжя Пласкальних, керівництво нею прийняла Коленко Раїса
Василівна, вчитель математики. За керівництва Раїси Василівни школа ще більше
розширилася, добудовувалася. Однак, класних кімнат не вистачало, тому заняття
проводилися у дві зміни. До школи прийшло нове
покоління, і закрасувався, зашелестів листям біля школи новий розкішний сад,
а навколо неї з’явилися клумби і квітники. Оскільки в той час велика
увага приділялася патріотичному вихованню учнів, то і робота педколективу
школи відбувалася саме в цьому напрямку. У школі був створений загін юних
слідопитів. Учасники загону під керівництвом учителів доглядали за Братською
могилою, вели пошукову роботу, листувалися із сім’ями воїнів, які захищали
село Рибчине від німецько-фашистських загарбників і полягли в боях за його
визволення. Так, зокрема, завдяки учителям школи та їхнім вихованцям, юним
слідопитам, були налагоджені зв’язки
із сім’єю вісімнадцятирічного лейтенанта Миколи Вороніна, що проживала в
Горьківській області. На запрошення працівників школи й учасників загону
сім’я Вороніних на свято Дня Перемоги приїздила в село Рибчине, де в
Братській могилі захований їхній син і брат. Активними учасниками загону були
Стась Надія та Васильченко Алла, дочка Нагірної Валентини Іванівни, яка нині
є учителем вищої категорії української мови і літератури Новоандріївської ЗШ
І-ІІІ ступенів і відома в районі як Братухіна Алла Павлівна – гідна дочка
своєї мами, творчо працюючий учитель, керівник районного методичного
об’єднання учителів української мови і літератури. За період з 1962 по 1970
роки у школі навчалося від 60 до 90 учнів. Функціонувало 8 класів. У 1970
році школа в черговий раз була повністю закрита. Завдяки правлінню колгоспу
вдалося „відвоювати” початкову школу, в якій залишилася працювати Чернова
Галина Гнатівна, а заняття перенесли до дитячого садка. Сторінка четверта. Новітня історія школи Нова сторінка історії для
школи розпочинається з 1989 року, коли до старого приміщення школи добудували
два класи, учительську, відремонтували двері, дах, поставили нові вікна,
настелили підлогу. Зроблено це було завдяки наполегливості й турботам
колишнього директора міжгосподарського комбінату по переробці кормів Мирона
Захаровича Кобана та голови кооперативу „Янтар” Сергія Георгійовича Козіна.
Директором неповної середньої школи призначили Броннікову Раїсу
Олександрівну, тоді вчительку німецької мови Новоандріївської школи. Вчителями
були: -
Чала Валентина Олександрівна, вчитель початкових класів; -
Мишивець Наталія Анатоліївні, вчитель початкових класів; -
Пахманов Микола Семенович, вчитель математики; -
Смоленчук Нінель Михайлівна, вчитель фізики; -
Здір Лариса Василівна, вчитель зарубіжної літератури; -
Супрун Людмила Петрівна, вчитель української мови і літератури. Пізніше до школи прийшли
працювати Бондаренко М.К., Коноваленко В.В., Дуднік К.Ф. склад учителів
постійно змінювався: одні йшли на заслужений відпочинок, а інші – молоді –
починали працювати. Раїса Олександрівна була
вмілим педагогом і одночасно добрим господарником. Завдяки їй школа була
обладнана новими меблями Кіровоградської меблевої фабрики, устаткована
наочними посібниками, книгами. На чолі з Раїсою Олександрівною педколектив
взявся за навчально-виховну роботу. Спочатку це було нелегко, тому що багато
дітей виявилося з неблагонадійних сімей. Потрібно було докласти немало
зусиль, щоб із недоглянутих, педагогічно запущених дітей зробити справжніх
учнів. Виховувати доводилося в першу чергу батьків. Цю традицію педколектив
продовжує і зараз, тримаючи тісні зв’язки з родинами учнів. Учителі, учні та
їхні батьки організовують багато спільних справ: виховні години, спортивні
змагання, конкурси, свята. Зокрема такі: „Мамина пісня”, „Без верби і калини
нема України”, „Пісня – душа народу”, Веселі іменини класної родини” та інші
(учитель початкових класів Коноваленко В.В.), „Супер-татусь”, „Моя бабуся –
найкраща” (учитель початкових класів Чала В.О.), „Тато, мама, я – дружная
сім’я”, „Ми – в поході” (учитель фізкультури Подплєтній В.В.), „Як козаки по
сіль ходили” (учитель початкових класів Попович Н.Л.), „Хліб – усьому
голова”, „Екологічною стежиною” (учитель біології Пономаренко Н.К.) та багато
інших. Після
Броннікової Р.О., у 1991 році, посаду директора школи обійняв Колодько В.К.
Василь Кононович приклав багато зусиль для зміцнення матеріальної бази школи.
Методичною та художньою літературою було поновлено бібліотеку, класні кімнати
збагатилися наочними посібниками, дидактичним матеріалом, кабінети фізики,
біології, хімії були обладнані мокрими препаратами, муляжами, лабораторним
приладдям. З 1999 року директором
призначено Лісову О.М., учителя зарубіжної літератури, яка пропрацювала на
цій посаді один рік. З 2000 року – директор
школи Дуднік К.Ф., учитель фізики. І знову склад учителів змінюється. Та
стрижень колективу становлять учителі, які працюють у школі з початку її
відродження. Це -
Чала Валентина Олександрівна, вчитель початкових класів; -
Коноваленко Валентина Василівна, вчитель початкових класів; -
Подплєтній Володимир Володимирович, учитель фізкультури; -
Супрун Людмила Петрівна, вчитель української мови і літератури; -
Дуднік Калина Федорівна, вчитель фізики. У колектив гармонійно влилися
та успішно працюють такі вчителі, як Зарудня Ірина Олександрівна, Пономаренко
Надія Кирилівна, Попович Наталія Леонідівна, Носик Наталія Петрівна. За роки директорства
Дуднік Калини Федорівни значно підвищився рівень вихованості дітей та якості
знань учнів, культура поведінки і зовнішній вигляд школярів. Учні школи
беруть постійну участь у районних олімпіадах, конкурсах, змаганнях. Так,
команда школи у 2001 році зайняла ІІІ місце в першості району з чотириборства
„Дружба”, а в 2003 і 2005 роках – ІІ місце. В районних змаганнях юних
інспекторів руху у 2003 році команда школи зайняла ІІІ місце, а в 2004 – IV.
Завдяки високому професійному і методичному рівню вчителів значно покращилась
робота з батьками, зріс навчальний рівень знань учнів. Наслідком цього є те,
що 72 % випускників школи останніх років закінчили вищі навчальні заклади й
працюють у різних місцях області та за її межами. Серед випускників школи є
такі, які закінчили технікуми або ще навчаються. Це Щетко Тетяна, Непомяща
Вікторія – Кіровоградський кооперативний технікум, Непомящий Віктор –
технікум сільського машинобудування,
Єрмакович Олена – медичний коледж, Смірнова Юлія – технікум
статистики, Гончаренко Віра – кооперативний технікум імені Сая, Веретенін
Іван, Тканова Світлана, Голубова Ірина – кібернетико-математичний коледж,
Петлін Володимир – сільськогосподарський технікум, Полтавець Світлана,
Попруга Людмила – Олександрійський педколедж імені В. Сухомлинського, Супрун
Лілія – педуніверситет імені В. Винниченка, Кутенець Мрія – Криворізький
педінститут. Слід відзначити, що такі учні, як Полтавець Світлана, Смірнова
Юлія, Тканова Світлана закінчили школу з відзнакою відповідно у 2002 і 2004
навчальних роках. Гордістю
колективу, його запальним вогником є заступник директора з навчально-виховної
роботи, вчитель вищої категорії, вчитель-методист зарубіжної літератури
Зарудня Ірина Олександрівна. Вона – творчий учитель, який працює натхненно,
самовіддано, із захопленням. Її уроки завжди цікаві і змістовні. Нікого не
залишається байдужого на її уроках. Передаючи вогник творчості дітям, Ірина
Олександрівна вчить і дітей вдумливо і наполегливо працювати: писати твори,
складати казки, кросворди, оповідання, розповіді, вірші. Щорічно в рамках
предметного тижня із зарубіжної літератури Ірина Олександрівна проводить у
школі презентацію дитячих талантів: читання власних віршів, виставку дитячих
кросвордів, малюнків до художніх творів тощо. Учні беруть активну участь в
літературних конкурсах, друкують свої спроби на сторінках районної газети.
Так, Руденко Сніжана, учениця 7-ого класу, учасниця шкільного літературного
гуртка у березні 2005 року стала переможцем літературного конкурсу
„Березневий світанок”. Своїми
здобутками вчителька щедро ділиться з колегами, виступаючи на районних і
обласних семінарах, даючи відкриті уроки. Вона є автором близько тридцяти
публікацій (розробок уроків, методичних рекомендацій, наукових статей) у
педагогічних виданнях (журнал „Всесвітня література”, газета „Зарубіжна
література”, газета „Освітянське слово” видавництва „Кіровоградська правда”),
серед них чотири, які затверджені ВАК України, у методичних збірниках
Кіровоградського інституту післядипломної педагогічної освіти імені В.
Сухомлинського „В глибину смислу” (методичні матеріали з досвіду роботи
вчителів-словесників області),
„Методичний вісник”, у збірнику „Майстер-клас учителя зарубіжної
літератури” (Київ, 2005 / Упоряд І. Мойсеїв), автор власних збірників „Від
слова до розуміння. Методичні рекомендації, матеріали до уроків (3 досвіду
роботи): Збірник для вчителя” (Кіровоград, 2003), „Міфи та байки на
уроках зарубіжної літератури. 5-6 класи” (Тернопіль, 2005). Серед
друкованих праць відзначені були такі: „На
літературознавчій основі. Ключові фрагменти з вивчення казки О. Уайльда
„Хлопчик-зірка” та конспект уроку виразного читання” (журнал „Всесвітня
література в середніх навчальних
закладах України”, 2003. – № 2) – визнано журі кращим матеріалом у
Всеукраїнському конкурсі „Авторський урок”; „Випробування
на людяність”. Урок додаткового читання за оповіданнями Джека Лондона „Біла
Тиша”, „Жага до життя” (газета „Зарубіжна література”, 2004. – № 17) – визнано журі кращим матеріалом у
Всеукраїнському конкурсі „Людинотворення” в номінації „Свобода особистого
вибору”. Активний
учасник заочних ,,круглих столів”, літературних анкет, які проводяться
журналом „Всесвітня література в середніх навчальних закладах України” і
газетою „Зарубіжна література”, учасник Всеукраїнського огляду-конкурсу
„Панорама творчих уроків – 2003” Всеукраїнського клубу „Вчительські студії”,
переможець редакційних конкурсів серед учителів-предметників ,,Авторський
урок” (журнал ,,Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”,
2004 рік), ,,Я іду на урок” (газета ,,Все для вчителя”, 2003 рік),
,,Людинотворення” (газета ,,Зарубіжна література”, 2004 рік). У лютому 2004
року стала лауреатом (ІІ місце) обласного етапу ІХ Всеукраїнського конкурсу ,,Учитель
року-2004” в номінації „Зарубіжна література”. Лектор Кіровоградського
обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені В.
Сухомлинського, член обласної творчої групи вчителів зарубіжної літератури з
проблеми „Теорія й практика аналізу художнього тексту. Мистецтво
інтерпретації”. Неодноразово на засіданнях творчої групи виступала з
повідомленнями, представляючи свою
точку зору на інтерпретацію художніх творів. В даний
час Ірина Олександрівна працює над науковим дослідженням „Педагогічні,
психологічні й методичні умови використання інтерактивних форм навчання в
процесі вивчення зарубіжної літератури у середніх класах”. Матеріали
дослідження заслуховувалися на засіданнях обласної творчої групи учителів
зарубіжної літератури з проблеми „Аналіз художнього твору. Мистецтво
інтерпретації” (Кіровоград, 2002, 2003), на обласній конференції учителів
зарубіжної літератури „Естетична спадщина і сучасність. Аналіз художнього
твору за концепцією М.М. Бахтіна” (Кіровоград, 2004) при Кіровоградському
обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені В.
Сухомлинського. З творчим
доробком інших вчителів Рибчинської школи можна познайомитися на сторінках
педагогічної преси. Так, в газеті „Розкажи онуку” були надруковані виховні
заходи вчителя початкових класів Коноваленко В.В. „Мамина пісня” (серпень,
2003), „Символи України” (травень, 2004). Вона є постійним дописувачем
районної газети „Новгородківські вісті”. Читачі мали змогу познайомитися з її
публікаціями „Просто хлопці”, „Посадіть калину”, „Тих днів не забути”,
„Бережіть птахів, людоньки-люди, хай чарують нас їх голоси”. Незважаючи
на здобутки школи, над нею знову нависли грозові хмари. 2005 рік. Школа під
загрозою закриття через низьку наповнюваність класів. Цей маленький храм
упродовж багатьох років був стрижнем наукової, виховної,
культурно-просвітницької діяльності на селі. Хочеться сподіватися, що цей
освітній прихисток для дітей, невеличкий острівець знань буде жити. Доки він
існуватиме, допоки житиме повноцінним життям село. Сторінка п’ята остання У 2006 році діяльність Рибчинської
загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів було призупинено. Учні
були переведені до Новоандріївського навчально-виховного
комплексу. |
||||
|
|
||||
