|
ТеренСтеп |
TerenStep |
|||
|
|
|
|||
|
|
|
|||
|
Від земської до середньої |
||||
історія освіти
Сторінки
рибчинської школи
Директори
школи
Вчительські
родини
Список
вчителів, які працювали в школі
Учні, які
закінчили школу на відмінно
Учні школи, які працювали на педагогічній
ниві
Освіта в селі Новоандріївка розвивалася з часу виникнення і самого
села. За даними перепису населення 1897 року та документу “Статистическое обозрение
посёлков и безземельных разного рода званий людей, надворных на казённых
землях Александрийского уезда” школи в селі не було. Навчання і виховання
було домашнім (сімейним, батьківським). Дітям передавалися трудовий досвід і
життєва мудрість, краса рідної мови, почуття людської гідності. Люди прагнули оволодіти знаннями, спираючись на
багатовіковий досвід поколінь. З 1386 жителів села уміли читати і писати лише 101, в тому числі 4 жінки. Трохи
згодом дітей почали навчати випадкові вчителі. Так, 15 дітей із заможних і
багатих сімей навчав сільський писар за плату. Плата становила 35-50 копійок
на місяць. 14 грудня 1903 р. (в день пророка Наума) за кошти земства була
побудована і відкрита 3-х класна школа, а в 1911 - 1912 рр. - церковна - 4-х
класна. Першими вчителями земської школи були
Анастасія Григорівна та Олексій Ілліч Карнажуки. Після 1917 року, встановлення радянської влади, в селі почала діяти
4-х класна школа, яка розміщувалась у трьох приміщеннях: земської школи та
двох будинків, що до революції належали місцевим священику та паламарю. Цей
період відзначився докорінною ломкою старої системи народної освіти, пошуками
нових форм, які відповідали б характеру і завданням нової влади. До навчання,
крім традиційних предметів, що
викладалися в школі (читання, писання, арифметика), було включено вивчення
російської, німецької мов та географії. Скасовувалося викладання Закону
Божого. Не менш
важливою справою радянська влада вважала боротьбу з неписьменністю дорослих.
У грудні 1919 р. В.Ленін підписав декрет “Про ліквідацію неписьменності серед
населення”, який передбачав: “З метою надання всьому населенню республіки
можливості свідомої участі в політичному житті ... все населення республіки віком від 8 до 50 років, що не
вміє читати, писати, зобов’язане вчитися грамоти рідною чи російською мовою за
бажанням”. В селі Новоандріївка в трудшколі
навчалося близько 120 жителів. Це було значне досягнення радянської влади, якого вона добивалася за
виключно складних обставин війни й економічної розрухи. Не вистачало
підручників, зошитів, ручок. У класах світили гасовими лампами. Через часті
захворювання та домашню роботу діти пропускали навчання. Інколи, особливо
взимку, траплялися випадки, коли у класі з 22 учнів було всього п’ятеро
(приходили ті, у кого було в що одягнутися). Але педагогічний колектив школи
Анастасія Григорівна та Олексій Ілліч Карнажуки, Рейнгольд Маргарита
Іванівна, Бур’яненко Марія Степанівна, Короленко Ілля Григорович, Ковтун
Петро Герасимович доклали багато зусиль, щоб навчання було цікавим. Діти
брали участь у гуртках за інтересами (драматичному та хорового співу). Комуніст
Донченко Г.І. організував оркестр струнних інструментів. У липні 1919 року в школі було впроваджено безплатне навчання і
обов’язковість його для всіх дітей віком від 7 до 16 років. У 1920 році в УСРР зроблено новий крок у реформуванні школи. Усі нижчі
й середні державні, громадські й приватні школи України реорганізовувалися в
єдину загальноосвітню трудову семирічну школу, що мала два ступені: 1-4 класи
та 5-7 класи. Після закінчення семирічки випускники могли продовжувати
навчання у середніх професійно-технічних школах. Новоандріївську школу було
реорганізовано в загальноосвітню школу І ступеня (початкову школу). Згодом розширили сітку сільських шкіл. У 1929 році в селах Бережинці
та Плавнях було відкрито початкові школи. За кошти колгоспу “Нове життя” збудоване
добротне приміщення Бережинської школи. Діти села Плавні навчалися в сільській хаті, згодом, через два роки,
було побудоване приміщення початкової школи. За парти сіли різні за віком
учні. Першими учнями були: Корольова Надія, Політаєва Надія Сергіївна,
Матвєєв Петро Васильович, Біляєва Марія Василівна, Чернишова Марія Федорівна,
Качанова Олена Микитівна, Білотрубцева
Поліна, Поляков Василь Михайлович, Волчков Андрій, Стрекалова Марія
Іванівна. Шефство над цією школою вів колгосп “Пролетар”. У 1934 році на базі Новоандріївської початкової школи відкрито
семирічку, директором, якої став Бур’яненко Іван Степанович. У цей час
працювали вчителями: Мартиненко Мотря Федорівна - вчителька української мови,
Гупало Микола Мефодійович - вчитель молодших класів, Мартиненко Андрій
Якович, Кузьменко Леонід Іванович. Класи були переповнені (по 30 і більше
учнів), навчання проводилося у дві зміни. У 1935 році директором школи був призначений Бай Дмитро Пилипович.
Велику увагу він приділяв навчанню і вихованню дітей. Великою радістю для
учнів був подарунок від директора – глобус і географічна карта, які він
придбав за власні кошти. Кращим учням школи на свято дарували взуття і теплий
одяг. Попри всі негаразди життя, у школі було цікаве. Директор разом з
учителями організували театральний гурток. Самі шили костюми, виготовляли
декорації. Вистави ставили не лише у школі, а й сільському клубі. У період Великої Вітчизняної війни (1941-1944 рр.) школа не працювала.
Чоловіків було мобілізовано. 169 наших односельців з перших днів війни пішли
на фронт. Це колишні учні нашої школи. Ціною життя і пролитої крові вони
відстояли для нас мирне життя. Та не всі повернулися до рідного порогу. 139
односельчан загинули, звільняючи світ від фашистської чуми. У числі перших добровольцем пішов директор школи Бай Д.П. З фронтів Великої Вітчизняної війни він не повернувся. Обов’язки
директора виконувала його дружина Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників діти разом
з дорослими відремонтували і приготували приміщення школи для навчання. Вже в березні 1944 р. за парти Новоандріївської семирічної школи сіли
сто двадцять школярів. Війна внесла свої зміни у навчання. “У школі, - згадує
вчителька Макаренко Галина Гнатівна, - умови для навчання були дуже важкими. Класи були необладнані, опалювалися соломою
та сухим бур’яном. Дітям доводилося писати на паперових мішках, аркушах
старих газет, і навіть на сухих листках кукурудзи. Чорнило виготовляли з ягід
бузини та червоних буряків”. У післявоєнний період вчителі та учні школи,
через недостатню робочу силу, вимушені були
допомагати місцевим колективним господарствам “Іскра” та “Пролетар”.
Вони носили снопи, ламали кукурудзу, зрізали соняшник, допомагали в прополці буряків та інших сільськогосподарських культур. Було зруйновано і спалено
велику кількість громадських споруд. Бережинська початкова школа не
була винятком. У 1943 р. під час
німецької артпідготовки, снарядом було зруйновано школу. Під час цього бою
загинув і вчитель 2-4-их класів Кулик
Михайло Карпович, який готував клас до уроку. І лише 15 квітня 1944 р.
Бережинська школа відновила свою роботу, але вже в новому приміщенні.
Шаповалова Є.Ф., вчителька Бережинської початкової школи, згадує: “Школа, в
якій я працювала разом з Латишевою
Євдокією Михайлівною, була організована в будинку, де до війни був
колгоспний клуб. В одній кімнаті жила сім’я, в невеликій другій кімнаті був
магазин, в третій - школа”. Своє існування
Бережинська школа припинила в 1968 році. Діти (6 учнів) були
направлені до Новоандріївської школи Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити
матеріального мінімуму, необхідного для навчання, створювався фонд всеобучу.
У 1948/49 навчальному році з цього фонду одержали допомогу на харчування, для
придбання одягу та взуття близько сотні дітей сіл Новоандріївка, Бережина,
Плавні. Великим авторитетом серед жителів села, педагогічного та учнівського
колективів користувався Кириченко Костянтин Васильович – директор школи
(1951-1954 рр.) Ветеран Великої Вітчизняної війни, людина високих моральних
якостей, добрий, чуйний товариш, дбайливий господар. У Новоандріївській семирічці розпочинав свою педагогічну діяльність
Козуль Павло Феодосійович. Тут він
плекав свою майстерність вчителя і вихователя і щедро ділився досвідом зі
своїми колегами. Підтримувала його починання дружина Олександра Григорівна. З 1954 по 1961 р. школу очолювали Матюшенко Федір Васильович, Сторожук
Іван Олексійович. У грудні 1958 року після широкого обговорення в Радянському Союзі було
прийнято закон “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток
системи народної освіти в СРСР”. У квітні 1959 р. відповідний закон було
ухвалено в Україні. У цих документах передбачалася структурна перебудова
загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, перетворення
10-річних середніх шкіл на 11-річні та запровадження 11- річного навчання,
створення матеріальної бази для оволодівання учнями шкіл однією з масових
професій, зміна мовного режиму школи. Запровадження загальної
восьмирічної освіти було назрілою проблемою. Але її вирішення наштовхувалося
на серйозні кадрові проблеми. Розв’язанням цього питання стало направлення до
школи вчителів-спеціалістів: Бондаренко (Школа) Р.М., Дяченко
(Басовець) Л.А., Макаренко (Чапала) В.Л., Тарлецька А.А., Чепурна Т.М. Стратегічним напрямком у роботі школи законом було визначено
політехнізацію, зміцнення зв’язку школи з виробництвом. З цією метою
вводилося виробниче навчання, частина занять проводилася у колгоспі.
Поширення набуло створення учнівських
бригад різного профілю. У 1960 році Новоандріївська семирічна школа була
реорганізована у восьмирічну. 1961 р. - школу очолила молодий спеціаліст, вчитель російської мови та
літератури Басовець Лариса Андріївна.
За її ініціативи силами педагогічного колективу та старших учнів було
побудоване приміщення, в якому розмістилася дизельна електростанція. Світло
прийшло в школу. На початку 60-х років навчання в школі велося в дві зміни, працювали
класи вечірньої школи. Постало питання про будівництво нового
приміщення. За кошти місцевого колгоспу “Іскра” (голова правління Паливода Захар
Платонович) розпочалося будівництво типового приміщення на 320 учнів зі
світлими просторими класами, спортивним залом, їдальнею. Активну участь у будівництві нової школи взяли члени місцевої
будівельної бригади на чолі з Яровим Михайлом Яковичем, міжколгоспна
будівельна організація, очолювана Бондаренко М.С. Педагогічний колектив на чолі з директором школи Дорошенком Павлом
Павловичем, громадськість села, батьки, діти доклали багато зусиль,
щоб 1 вересня 1968 року заняття розпочалися
в новій школі. Символічний ключ директор передав тим, кому він
належить по праву – дітям. Від учнів ключ приймають Багно Леонід – 5 кл.,
Ярова Ольга – 8 клас. На стіні школи
була прикріплена меморіальна табличка
“Школа збудована на честь 50-річчя
Великого Жовтня”. У наступному році припинили
свою діяльність 4-х класні початкові школи в селах Бережинці та Плавнях. Згодом, у 1971/1972 навчальному році, школа перейшла на навчання за
кабінетною системою. Було створено сім кабінетів, які були обладнані екранно-звуковими засобами навчання.
Зміцнена матеріально-технічна база школи. Завдяки сумлінності вчителя фізкультури Лікаренка Віктора Яковича в школі було
обладнано спортивний зал,
підібрано спортивний інвентар, два спортивних майданчики (один із них - для
молодших школярів) , заасфальтовано бігову доріжку на стадіоні та волейбольний і баскетбольний майданчики. Покращилась і якість навчання
учнів. Збірні команди школи неодноразово одержували нагороди з різних видів
спорту, що проводилися в районному центрі. В школі діяли гуртки спортивної
гімнастики та легкої атлетики, які очолювала майстер спорту Ковирьова
Світлана Павлівна. Її вихованці були чемпіонами області зі спортивної
гімнастики (Васильченко Лідія, Фокіна Ліна, Бондаренко Віра, Дубовий Віктор,
Дольські Лілія та Валентина). Велику увагу приділяли вчителі школи виховній роботі, велася пошукова
робота по встановленню імен загиблих
воїнів, по відновленню “білих плям“ в
історії. В школі обладнано історико-краєзнавчий музей села. Дорошенко П.П.
велику увагу приділяв розвитку дитячого самоврядування, вихованню учнів на
бойових і трудових традиціях. У школі було створено шкільний кінотеатр
“Веселка”, діяли духовий та естрадний ансамблі. Нові віяння приніс у колектив Ковирьов Анатолій Іванович, який очолив
школу у 1978 р. За основу в своїй роботі він взяв естетичне виховання.
Придбано піаніно, нові естрадні інструменти. У школі працювали два вчителі
музики – Наумов М.Б. і Прокопенко О.І.
Організовувалися туристичні поїздки в різні куточки України та
Радянського Союзу. Педколектив Новоандріївської школи під керівництвом відмінника
народної освіти, старшого вчителя, директора школи Бондаренко Раїси Мефодіївни
(1982-1996 рр.) неодноразово виходив
переможцем у змаганнях серед шкіл району. За сумлінну працю і педагогічну майстерність багато вчителів школи
було відзначено грамотами Президії Верховної Ради України. Дяченко Ларису
Андріївну нагороджено медаллю “За
трудову доблесть“. Стали відмінниками
народної освіти Васильченко Валентина Іванівна, Макаренко Любов
Степанівна, Кумпан Неля Данилівна, Деморенко Любов Михайлівна. Грамотою
Міністерства Освіти України за пошукову роботу “Мікротопоніми України “
нагороджено Іванця Олексія Михайловича. 26 квітня 1986 року сталася найбільша за всю історію людства техногенна катастрофа – аварія на
Чорнобильській АЕС. Подвиг
героїв-чорнобильців ніколи не буде забутий, а вічна пам’ять про загиблих
завжди буде жити в наших серцях. Ми повинні пам’ятати і про хворих,
опромінених радіацією, їхніх дітей, адже це майбутнє нашої держави. Серед вогнеборців та ліквідаторів, які ціною свого здоров’я і життя
усували наслідки аварії, були колишні учні нашої школи: Гребень Віктор,
Сульжук Микола, Колісниченко Олександр, Недосєка Володимир, Домбровський
Борис, Аненко Павло. В 1990 - 1991 навчальному році школа здобула статус загальноосвітньої
школи І - ІІІ ступенів. Правлінням колективного
сільськогосподарського підприємства “Іскра“ ( голова Нікуляк Андрій Петрович
) було виділено кошти для проведення капітального ремонту приміщення школи,
побудовано тир, обладнано кімнату для зберігання зброї; клас інформатики та
обчислювальної техніки. З цього року в школі введено вивчення англійської мови. Економічна криза, що охопила народне господарство і саму державу, не
минула і Новоандріївську загальноосвітню школу І-Ш ступенів. Недостатнє фінансування та
слабкість бюджету поставили питання про значне скорочення витрат на
школу та закриття двох класів
середньої школи (10 - 11 кл.) Щоб не допустити припинення існування
школи Ш ступеня в селі, місцеве
господарство “Іскра“ взяло на себе грошові витрати на утримання двох класів,
виплати заробітної плати працівникам школи, забезпечення школи паливними та
ремонтними матеріалами. Стан економіки і господарства України негативно відбився і
на матеріальному положенні вчителів. Заробітна плата затримувалася в 1996 році на п’ять місяців. Але не дивлячись на
труднощі, тяжке життя і невизначеність, викладання в Новоандріївській
загальноосвітній школі І - Ш
ступенів велося вчителями на належному
рівні. Школу очолила вчитель хімії Гаврилюк Наталія Федорівна (1996-2002 рр.) У 1997 році навчальний заклад пройшов
ліцензування. Було підтверджено статус загальноосвітньої школи І-ІІІ
ступенів. Педагогічний колектив, працюючи над вирішенням проблемного питання
школи, удосконалював форми і методи навчання та виховання, впроваджував
інноваційні технології, покращував результативність роботи. Це дало змогу вчителям
школи покращити свою кваліфікацію. Вчителями першої кваліфікаційної категорії
стали Ковалик Валентин Олександрович, Макаренко Ліна Анатоліївна. Значний
досвід по військово-патріотичному вихованню нагромадив педагогічний колектив
як на уроках, так і в позакласній роботі. Пошуковим загоном “Пам’ять” було
встановлено імена 638 воїнів, що загинули за звільнення сіл Плавні та
Новоандріївка, відкрито багато нових героїчних сторінок про своїх земляків.
Усі ці матеріали були використані при реєстрації музею села, який розмістився
в приміщенні школи. У 2002 р. разом з жителями села працівники школи приймали активну
участь у суспільно-політичному житті країни. На виборах до місцевих органів
самоврядування Гаврилюк Н.Ф. була вибрана заступником голови Новгородківської
районної ради. Школу очолив Ковалик
Валентин Олександрович, вчитель історії. Співпрацюючи з батьками та завдяки
спонсорській допомозі приватних сільськогосподарських господарств, було
зроблено капітальний ремонт котельні та спортивного залу, навчальний заклад
поповнився комп’ютерною технікою: принтером та трьома персональними
комп’ютерами з сучасним програмовим забезпеченням. Завдяки сумлінності
вчителя інформатики Удовиченка Бориса Андрійовича в школі був
обладнаний комп’ютерний клас. Запрацював гурток інформатики,
покращилась якість навчання учнів з
обчислювальної техніки. Велику допомогу школі надавали фермерські
господарства “Топ-Агро” (Топчій С.), “ПЛОВ” (Пасічний В.), “Явір” (Поліщук
С.), приватні сільськогосподарські виробники, більшість з них випускники
школи, Братухін В., Клопотнюк С., Гребень А, Гребень В., Ковальчук В., Ісаєв В.,
Лікаренко О. За їхні кошти проводився підвіз вугілля, здійснювалися послуги
водогону. Школа безкоштовно одержувала цукор, олію, борошно, крупи. Це дало
змогу налагодити щоденне гаряче харчування учнів, на дитячих столах з’явилися
цукерки, печиво, овочі, фрукти та цитрусові. В школі сформувався колектив
однодумців, який з любов’ю ставився до дітей, з відданістю в серці до справи
плекав золоті зерна, засіяні в дитячих душах. Внаслідок такої єдності дій
педагогів у досягненні поставленої мети зросла професійна майстерність
вчителів. Вчителями першої кваліфікаційної категорії стали Удовиченко Олена
Валентинівна та Макаренко Любов Степанівна. Вищу кваліфікаційну категорію та
присвоєння звання “Старший вчитель”
отримала вчитель української мови та літератури Братухіна Алла Павлівна. Вихованці школи постійно приймали участь в
районних та обласних олімпіадах, конкурсах, неодноразово ставали переможцями,
а у 2002 році учениця 8 класу Братухіна Олеся стала призером обласної
олімпіади з української мови. З вересня 2003 року директором
школи було призначено Пасічну Любов Павлівну, відмінника освіти України,
вчителя вищої кваліфікаційної категорії. За короткий час було проведено
заходи, направлені на покращення умов навчання та виховання молодого
покоління незалежної України. В школі з’явився куточок Мрії, зал
В.О.Сухомлинського, зал естетики з картинною галереєю та галереєю квітів,
музей історії освіти на селі. Школа була визнана опорною по проблемі
“Створення моделі сприяння здоров’ю”. Велика увага стала приділятися
екології. На подвір’ї школи з’явилася трояндова, бузкова та ялинкова алеї, на
клумбах висаджено 114 кущів троянд, зазеленіло більше сотні берізок. У пам’ять
про односельців, які відлетіли на фронти війни був закладений Журавлиний сад,
до 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні – парк Пам’яті. Шкільне
подвір’я перетворилося в зелений сад, саджанці для якого надходили з різних
регіонів України: з Чернігівщини, Донеччини, Херсонщини. Діставати саджанці
допомагав випускник школи, директор фермерського господарства “ПЛОВ” –
Пасічний В.В. Біля школи з’явилася казкова галявина – куточок Краси природи.
З природного матеріалу: з корчів та кори фантазією та уявою учнів і вчителів
було створено фантастичні образи, які підтверджують, що природа дуже багата,
красива та неповторна. У 2004 році Новоандріївська школа, очолювана Любою Павлівною, стала
лауреатом районної педагогічної премії імені Павла Феодосійовича Козуля. 2007
рік став багатим для школи на події. Влітку в рамках державної програми
«Рівний доступ до якісної освіти» в школу надійшов комп’ютерний клас. Восени
2007 року розпочалося будівництво шкільної газової котельні. Учитель – це “перший промінь” інтелектуального життя. На юну душу
впливає не лише слово, а й особистість педагога, кожен його крок. Багато
років в Новоандріївській школі працювали і продовжують працювати педагогічні
династії: Васильченко В.І. – Братухіна А.П. Макаренко Л.С. – Мірошниченко
В.В. Кумпан Н.Д - Ковалик
В.О. Васильченко Валентина Іванівна – вчитель математики. 38 років віддала
роботі з дітьми. Неординарна особистість, відмінник освіти України, людина
надзвичайної працездатності, прекрасний учитель, добра чуйна людина. ЇЇ учні
були призерами районних та обласних олімпіад з математики. Свою педагогічну
майстерність щедро передала своїм донькам. Філологічна ерудиція, творчий пошук, методична вправність,
справедливість, доброта – саме такі риси вирізняють діяльність вчителя-ентузіаста
Братухіну Аллу Павлівну. За умов сьогодення вона робить усе можливе аби
запалити дитячі серця вогнем творчості і великої любові до Батьківщини. У неї
свій шлях досягнення мети – одержимість у раз і назавжди обраній справ. Її
праця – то синтез професіоналізму і таланту, які вона передає колегам,
очолюючи районне методичне об’єднання
словесників. 35 років своє серце, свою доброту і мудрість дарує дітям вчитель
початкових класів, завуч школи
Макаренко Любов Степанівна. Любов Степанівна – це втілення щедрості, доброти, справедливості.
Любов до дітей, до нелегкої вчительської праці вона прищепила своїй доньці
Мірошниченко В.В. І тепер Валентина Василівна сіє “розумне, добре, вічне” в
душах найменших учнів школи. Вчитель – “інженер людських душ”. Зазирнути у найпотаємніші куточки
дитячого серця, зрозуміти думки і почуття дитини завжди могла Кумпан Неля
Данилівна. Тож недаремно учні завжди зустрічали улюблену вчительку на порозі
школи, а вона щедро дарувала їм своє тепло, повагу, мудрість... 35 років
невтомної роботи в школі... Свою любов до дітей прищепила сину, Ковалику В.О.
Валентин Олександрович – відмінний
спеціаліст, умілий і вимогливий організатор учнівського колективу,
ініціативний творчий працівник і просто справжній старший товариш для
школярів. Школа дала путівку в життя сотням
вихованців. Доля розкидала їх по світах: від берегів Інгулу до Амуру та
Сахаліну, від Кіровограда до Москви, Мурманська, Бреста, в країни далекого
зарубіжжя. Школі є ким пишатися. Серед випускників -
інженери, кадрові військові, лікарі, вчителі, працівники юстиції, сільського
господарства, фермери, товаровиробники,
бізнесмени. Багато вихованців стали передовиками виробництва, а
більшість – невтомними чесними трудівниками. За самовіддану працю вони
нагороджені орденами, медалями, грамотами. Та найвища нагорода – повага і шана односельців. |
||||
|
|
||||
