ТеренСтеп

TerenStep

kowalik@mail.ru

Новоандріївка -1883

Село Новоандріївка,  звичайне українське село, розташоване на багатих чорноземах, що за своєю родючістю є серед найкращих в усьому світі. І якщо природа видалася лагідною, поступливою і щедрою, то цього не скажеш про історію. З давніх-давен і аж до новітніх часів через землі, де зараз розташоване село Новоандріївка, прокотилися хвилі спустошливих нападів і завоювань. Землі ставали безлюдними і малозаселеними.

У 14-15 століттях малозаселені  простори Кіровоградщини та території на яких в наш час розташоване село Новоандріївка межували з землями, захопленими литовськими та польськими феодалами з одного боку та турецькими і татарськими з іншого. По цих землях розливалася спустошлива хвиля іноземних поневолювачів. Це приводило до того, що по-перше, землі  і надалі продовжували залишатися вкрай малозаселеними (це дало змогу називати їх “Диким полем”), а по-друге саме через малонаселеність, сюди не досягала польська та інші адміністрації. Завдяки цьому землі ставали частиною території на яких зародилось козацтво.

Землі, контрольовані січовим товариством, згодом дістали назву “Вольностей війська Запорозького”. До них увійшли, зокрема, і землі сучасної Кіровоградщини. На підконтрольних землях козаки засновували зимівники. Так на землях сучасного Новгородківського району було засновано зимівники на місці сіл Верблюжки та Новгородки. Землі, що прилягали до цих зимівників, входили в зону їх господарчих інтересів. На родючих ґрунтах, в чистих річках, незайманих степах і луках козаки бралися за плуга, полювали звіра, ловили рибу, випасали худобу, ремісникували.

У 1734 році Російський уряд прийняв землі Нової Січі ( а землі зазначені вище входили до  Бугогардівської паланки) під своє підданство і майже одразу розпочалися освоєння і колонізація краю. Для контролю за новими територіями у 1754 році на річці Інгул будується фортеця “Святої Єлизавети”.

Процесу масового заселення і господарчого освоєння передували соціально-економічні фактори:. По мірі розвитку феодальних відносин в Російській Імперії посилювалася міграція населення з центральних густонаселених районів на окраїни, на малозаселені місця. Серед переселенців були особисто вільні, але малоземельні селяни і козаки; певну частину складали багаті і заможні селяни. І, нарешті, неосяжні землі приваблювали поміщиків, які переїздили сюди самі і насильно переселяли в свої нові володіння кріпосних селян.

У 1856 році  поміщицею Левицькою було переселено частину селян з села Оситняжки і на правій стороні балки Гайдамацької, що впадає в річку Лозоватка, було засноване село Миколаївка.   За десятиліття до цього  сюди вже було переселено 18 дворів селян з Єлисаветградського повіту. Господарем нового села Лозоватка і переселених селян був поміщик Хвостов. Трохи згодом за селами Лозоватка і Миколаївка закріпилася спільна назва - Бережинка, різниця була лише за прізвищами поміщиків - Бережинка Хвостова та Бережинка Левицької.

Результати перепису населення  Олександрійського повіту

Новим кроком до освоєння і заселення земель сучасної Новоандріївки була реформа 1861 року про відміну кріпосного права та подальші реформи 60-70-х років 19 століття.

В результаті проведених реформ, не дивлячись на їх половинчатість і незавершеність, більшість кріпосного населення, припинила обов’язкові відносини з поміщиками  перейшла на положення селян - власників. А це в свою чергу дало змогу їм вільно пересуватися, купувати та обживати нові землі. Так, за даними переписів населення 1859 і 1886 років кількість господарств в селах Лозоватка і Миколаївка збільшується майже вдвоє.

Поряд із збільшенням господарств і населення у селах Бережинки, виникають поселення на берегах річки Безіменна, що впадає в Кам’янку. Сюди переїздять переселенці з сіл Бережинка, Нова Прага, Спасове, Петрокорбівка. Перші згадки про поселення сучасної Новоандріївки відносяться до 1883 року. Така дата була вирізьблена на сволоці однієї з найстаріших хат села.

Спершу село називалося Немолюча балка (Немолецька Балка) за відсутністю в ньому церковного приходу. В 1887 році в селі було збудовано церкву “Святого Андрія Первозванного”. Від назви церкви  і на честь Святого в Андріїв день (13 грудня 1903 р.) село було перейменоване в Новоандріївку. За подальше десятиліття село збільшилося в своїх розмірах і зайняло територію по обидва береги річки та схилах балок, що прилягають. Збільшилась і чисельність населення села.  За переписом 1897 року в селі проживало 1386 чоловік.

Кількість населення

в с. Немолецька Балка по віковим групах

Зрушення в соціально-економічній сфері країни в кінці 19 століття привели до зміни в побуті народу. Вони позначилися не лише на знаряддях праці та одязі, а і в плануванні сіл та будівництві житла. Основним типом житла в селі Новоандріївка була хата. На 1897 р. В селі налічувалося 259 хат. Хата мала, як правило, традиційне планування: це трьохкамерне житло (хата+сіни+комора ).

В деяких сім’ях в коморах під впливом міської архітектури, стали відгороджувати кухню. В більш заможних селян до основного житла було добудовано ще одну хату ( через сіни ) - світлицю. Внутрішнє і зовнішнє планування було традиційне для степової у країни. Це білена зовні і в середині будівля під солом’яним чи очеретяним дахом з трьома вікнами.

Другий тип житла - землянка. Це приземиста, дерев’яна камера врита в землю і покрита глиною. Таке приміщення мало одне-два вікна. В кутку землянки була плита, замість традиційної української печі.

Майже біля кожної оселі були господарчі приміщення (сараї, клуні, комори) та прилеглий до них господарчий майданчик.

Основою економіки села було землеробство. Капіталістичний розвиток країни втягував в орбіту свого розвитку село. Збільшувався відсоток товарного зерна, збільшувалися і посіви таких культур, як озима і яра пшениця, ячмінь. Для обробітку угідь селянами використовувалася тяглова худоба ( воли, коні). Так, в с. Новоандріївка на с/г  роботах використовувалося 136 волів і 340 коней.

14 грудня 1903 р. (в день пророка Наума) за кошти земства була побудована і відкрита 3-х класна школа, а в 1911 - 1912 рр. - церковна - 4-х класна. Першими вчителями земської школи були  Анастасія Григорівна та Олексій Ілліч Карнажуки.

В розвитку капіталістичного землеробства значну роль відігравала підприємницька оренда багаті і заможні селяни зосередили в своїх руках до 40 % орендного фонду земель. Так при наявності 2307  десятин землі, що знаходилася в селі 683,5 десятин було віддано в оренду. Здача землі в оренду супроводжувалася ростом цін на землю. В 1898-1900 роках оренда однієї десятини орної землі становила 8 крб. 57 коп. Особливо високою була ціна на землю, яку здавали в оренду дрібними ділянками (1-2 дес.) і на невеликий строк.

Оренда і продаж землі прискорювали процес розшарування  селянства. Найбагатшими жителями села були три брати Марущаки та німецький колоніст Бехлер. Заможні селяни у своїй власності крім землі, худоби і реманенту  мали і вітряні млини. В селі в той час налічувалося 7 млинів.

На 1908 рік в селі Бережинка, за даними “Списку землевласників Олександрійського повіту Херсонської губернії” найзаможнішою була сім’я Костюченків - Костюченко Леонід Павлович, Костюченко Катерина Павлівна, Костюченко Степанида Павлівна. Кожен з них мав у своїй власності по 20 десятин  орної землі.

В розпал літа 1914 року мирне життя жителів сіл було порушене залпами австро-німецьких гармат. Розпочалася перша світова війна. Війна принесла бідування і страждання майже всім жителям села. З села Новоандріївка пішов на війну  261 чол.   На  потреби  фронту  забиралася  різного  роду  худоба  (коні, свині, і т.д.)

В лютому 1917 року (після повалення російського царизму) до подій першої світової війни  добавилася ще  тривала боротьба за утвердження української державності та громадянська війна. Ця боротьба супроводжувалася частою зміною влади, розгулом банд  та іноземною інтервенцією не лише в столиці та великих містах України, а і на її окраїнах. Новоандріївка не становила виключення. З березня по листопад 1918 року село находилося під владою кайзерівських військ. До лютого 1919 р. влада перебувала в руках представників УНР (Української Народної Республіки). В серпні 1919 року землі краю були захоплені Денікінцями. Це захоплення супроводжувалося вбивствами і пограбуваннями. Почалося відновлення поміщицької власності на землю.

На початку 1920 року на полях села розгорнулися справжні масштабні воєнні дії. Регулярні частини Червоної Армії (45-та Латиська дивізія 14-ї Армії)  розпочала наступ на Єлисаветград. Перед дивізією ставилося завдання 2негайно продовжувати рух і в найкоротший строк вийти на лінію Новгородка-Бережинка,  за  30  верст  на  Південний-Захід від Єлисаветграда”

9 лютого 1920 року один із полків Латиської дивізії виконав наказ і вийшов на зазначені рубежі.

В 1920 році в селі було відновлено Радянську владу (вперше вона була встановлена в лютому 1918 року). Борцями за встановлення та  відновлення Радянської влади на селі стали колишній робітник-машиніст Семен Тимофійович Донченко, а також жителі села Шестопалов Володимир, Бондаренко Григорій, Скіцька Євдокія.

В 1921 році було створено партійний осередок. Членами КП(б)У стали Донченко С., Кириченко Т., Сіренко С. За допомогою активістів села було створено сільський комсомольський осередок в якому налічувалося 73 комсомольці. Першими комсомольцями стали Вишневський Андрій (секретар), Ліфанчук Іван, Колісніченко Антон.

Після закінчення громадянської війни жителі села приступили до відродження господарств. В селі виникає комітет незаможних селян (комнезам). Головою цього комітету став Пінчук Василь. В 1925 році створюється перше сільськогосподарське об’єднання ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі), членами якого стали Любаненко П., Куріленко О., Бондаренко Олена. В 1927 році на базі ТСОЗ було створено колгосп “Наша сила”. Колективне господарство об’єднало 193 бідняцьких і 127 середняцьких господарств. Головою першого колгоспу став Іщенко Н.О. До 1931 р. всі господарства сіл Новоандріївка, Бережинка  та Плавні були об’єднанні, а на їх базі створено  колгоспи “Наша сила”, “Нове життя”, “Пролетар”, “Іскра”.

На колгоспних ланах працювало 8 кінних  і одна тракторна молотарки, 5 комбайнів, 2 автомобілі і 3 трактори (перший трактор вітчизняного виробництва “Запорожець” село одержало в 1929 році).

Але історія готувала для села  і для України в цілому нові випробування. Рішуча кампанія “суцільної колективізації” переросла у боротьбу проти селянства. Так, у 1932 році план хлібозаготівлі був збільшений на 44 %, Спеціальні загони обстежували кожну хату, оглядали кожен закуток, зривали підлоги, забирали навіть печену картоплю. На початку 1933 р. село вже годувалося котами, собаками; люди від голоду божеволіли, вимирали цілими сім’ями. Настали «Жнива скорботи» В колгоспі “Іскра”, за свідченнями очевидців, щоб як-небудь більш-менш утримати людей від голодної смерті за кожен трудодень видавалася одна ложка муки. Всі ці втрати стали для села невідшкодованими.

Влітку 1941 року - нові випробування. Мирне життя було порушене віроломним нападом Фашистської Німеччини. Загарбники принесли горе і страждання нашим людям. 169 жителів села стали на захист своєї Батьківщини. На різних фронтах вдень і вночі вони билися з ворогами.

В серпні 1941 року село було окуповане німецькими військами. Почалося встановлення “нового порядку”. Грабіжницький податок ліг на плечі жителів. Відбиралися хліб, худоба, птиця, молоко. Крім річного податку на селян накладалися різного роду повинності. На кінець 1943 року німецьке командування запланувало населення виселити, а село знищити.

Але план німців не здійснився. 11 грудня 1943 року село Новоандріївка було звільнене від німецько-фашистських загарбників бійцями та командирами 3 Стрілецької дивізії 33 Гвардійського стрілецького корпусу 5 Гвардійської армії 2 Українського фронту.

Багато горя і страхітливих витрат принесло лихоліття Великої Вітчизняної війни. Становище села Новоандріївка, як і сотні інших українських сіл, було вкрай тяжким. У колгоспах не було коней - їх забрали на потреби війни. Техніки було обмаль. Поля орали коровами, копали вручну лопатами. У кривавому вихорі війни загинула найпрацездатніша частина чоловіків-хліборобів;  139 односельців не повернулося з фронтів другої світової війни.

Ціною надзвичайних зусиль жителів села  на початку 50-х років вдалося досягнути довоєнного рівня виробництва в сільському господарстві і відбудувати село.

Створений на початку 30-х років колгосп “Нове життя” в селі Бережинка на той час вважався одним із кращих в районі  за виконанням державного плану по розвитку тваринництва. Головою господарства (1931-1951 рр.) був Костюченко Іван Леонідович.

В 1951 році відбулося укрупнення колективних господарств - чотири колгоспи “Наша сила”, “Нове життя”, “Пролетар”, “Іскра” були об’єднані в одне господарство “Іскра”.

В 1958 році було прийнято рішення про реорганізацію машинно-тракторних станцій (МТС) у ремонтно-технічні станції (РТС) з обов’язковим викупом техніки колгоспами. Це рішення мало для села, як позитивні так і негативні наслідки. Негативним було те, що колгосп ніс великі фінансові затрати на зберігання та ремонт техніки, оплату праці механізаторів, придбання нової техніки за підвищеними цінами. З іншого боку, контроль держави над селом значно звужувався, допомагало перетворення колгоспів у економічно самостійні госпрозрахункові одиниці.

В 60-80-х роках колективне господарство “Іскра спеціалізувалося на виробництві м’яса, молока, зерна та цукрових буряків. В колгоспі щорічно вирощувалося і утримувалося 940 голів великої рогатої худоби, 5400 голів свиней, 2800 голів птиці. Середня врожайність зернових складала 35 центнерів з гектара, соняшнику - 17 ц/га, цукрового буряка - 161 ц/га.

За рахунок господарства зростало і розбудовувалося село. Так, за період з 1966 по 1981 роки було побудовано і введено в дію водопровід, дорогу з твердим покриттям, будинок культури, школу, дитячий садок, вулицю на 25 будинків.

З розпадом Радянського Союзу змінами в суспільно-політичному житті країни почалося ї реформування аграрного комплексу. Колгосп “Іскра” був реорганізований  у КСП (колективне сільськогосподарське підприємство). В результаті цієї реорганізації землі, що знаходилися біля с. Рибчене відійшли і на їх базі було створене власне КСП .

У 1994 р. почалося розпаювання землі . Це був перший крок до змін які чекали село в подальшому.  З КСП почали виходити, брати землю і самостійно працювати на ній . Це Гончаренко Михайло, Ковальчук Володимир, Полічук Сергій. Ткаченко Юрій. Вони створили власні господарства. Але найбільших змін зазнало село на початку 2000 року.

2 квітня 2000 року на загальних зборах КСП “Іскра” було вирішено ліквідувати це господарське об’єднання. На місці колишнього КСП “Іскра” виникло ряд господарств - Приватне сільськогосподарське підприємство “Топ-Агро” (директор Топчій Сергій Миколайович), Селянсько-фермерські господарства “ПЛОВ” (директор Пасічний Віктор Васильович), “Явір” (Поліщук Серій Вікторович), “Прометей” (Ковальчук Володимир Миколайович). Свої господарства створили Прокопчук, брати Гребень Анатолій і Віктор, Братухін Володимир Іванович Єфімов Л., та ін.

Між новоутвореними сільськогосподарськими підприємствами розпочалася справжня боротьба на конкурентній основі. Кожен з нових господарів пропонував жителям села (пайщикам) свої умови оплати праці, орендної виплати,  свої послуги. Після семи років нарахування заробітної плати селяни  почали отримувати  гроші готівкою (в середньому 5 грн. в день). Розмір паю в 2000 році становив 1450 кг зерна. Але поряд  з цими позитивними перетвореннями на село наплинули і негативні наслідки. В процесі ліквідації КСП і реорганізації його в приватні господарства було втрачено майже весь тваринницький комплекс. Зруйновано і пограбовано свино-тваринницькі, молочно-товані і птахоферми (всього 22 будівлі), пущено під ніж всю худобу, свиней, птицю. Більшість жителів села  зосталися без роботи. перестав функціонувати дитячий садок,  на рівень виживання поставлена школа .

Довгий  шлях невдач і перемог довелося пройти нашому селу. За вікову історію сталися величезні зміни. І хоч зараз настала нова смуга невдач і перешкод, історія свідчить, що село буде жити краще, зміцніє економіка господарств, поліпшаться умови праці і побуту, заможніше стануть жити селяни.