ТеренСтеп

TerenStep

kowalik@mail.ru

Селянська громада села Новоандріївка

в другій половині ХІХ ст. - першій половині ХХ ст

 Історично склалося так, що на кінець ХІХ ст. територія сучасної Новоандріївки перебувала в складі Російської імперії, а відтак тут було введено одноманітну для всієї держави систему державного устрою та управління. Першою і найнижчою ланкою станової організації селян була сільська громада як громадська, адміністративна і господарська одиниця. 

В адміністративному відношенні Новоандріївська сільська громада відносилася до Лозоватської казенно-оброчної статті і входила спочатку до Покровської, а потім до Новгородківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії.

Як одиниця господарська сільська громада співпадала з поземельною общиною. Поселення користувалося спільними сільськогосподарськими угіддями. У її володінні було 782 наділи, загальної площею 2468 десятин землі, з них зручної землі - 2346 десятин[1]. Наділи були виділені і нарізані відповідно до Генерального межування із дачних* земель сіл Митрофанівка, Вершино-Кам’янка, Червоний Яр та земель поміщика Хвостова. Землі були виділені під виплату строком на 45 років до 1 липня 1942 року. Щорічна сума земельних виплат становила 2252 крб. 86 і ¹/₈ коп.

Розпорядчим органом Новоандріївської сільської громади було сільське зібрання, яке не мало представницького характеру і складалося з усіх домовласників, які входили до сільської громади. Участь у сільському зібранні не передбачала ніякого майнового цензу - в ньому брали участь всі домовласники-господарі сім'ї незалежно від віку та статі. Не могли брати участь лише селяни, які знаходились під слідством чи судом за вчинки, які тягли за собою позбавлення всіх особистих прав. У 1910 році в селі Новоандріївка право голосу мали 268 із 278 домовласників.[2]

Скликалося сільське зібрання сільським старостою, який головував на ньому та слідкував за порядком на зібранні. Функції сільського зібрання були адміністративно-господарськими:

-    вибори посадових осіб та облік їх діяльності,

-    призначення виборних на волосне зібрання,

-    прийом до сільської громади та виключення з неї,

-    розподіл між членами громади мирської землі,

-    розкладка оброку,

-    мирських і казенних повинностей і т.д.

До головних посадових осіб сільського зібрання та сільської громади відносився сільський староста як голова та виконавчий орган сходу. Обирався староста сільським зібранням терміном на 3 роки.

В 1910 році сільським старостою поселення було обрано Корнієнка Фому Семеновича. До його компетенції відносилось:

-    нагляд за дотриманням громадського спокою та добропристойності в межах громади;

-    виконання всіх законних наказів та розпоряджень органів влади;

-    нагляд за виконанням угод, укладених між селянами громади;

-    нагляд за виконанням селянами повинностей та сплати податків тощо.

В разі здійснення злочину сільський староста проводив попереднє дізнання, затримував винних та охороняв сліди злочину до прибуття поліції чи судового слідчого.

За дрібні проступки він мав право застосовувати до винних такі міри покарання:

-    призначення на громадські роботи терміном до 2 діб,

-    грошовий штраф до 1 крб.;

-    арешт терміном до 2 діб.

На час виконання своїх обов'язків сільський староста звільнявся від тілесних покарань та всіх натуральних повинностей.

У деяких випадках на сільському зібранні головував волосний старшина. Це відносилось до таких випадків як розгляд питань про звіт посадових осіб сільського управління, розгляд скарг на дії цих же посадових осіб, розгляд інших спірних питань життя громади.

Сільська громада на сільському зібранні могла обирати на допомогу сільському старості і інших посадових осіб сільського управління: збирачів податків, наглядачів магазинів, писарів, сторожів та ін. Строк їх повноважень також визначався терміном в 3 роки, окрім збирачів податків, яких переобирали щорічно. Так, в березні 1911 року були прийнято рішення «…найняти для охорони поселення на кожну ніч дві людини і призначити їм утримання через пошту 70 крб. в рік кожному.  Вони повинні обходити поселення і навідуватися до церкви не менше трьох раз кожної ночі...»[4]. Для дотримання порядку в громаді на 1912 рік були вибрані поліцейські десяцькі односельці по 1 чол. від 25 дворів.

Не стояла громада осторонь питань освіти та інших культурних заходів:

-    найом квартири для учителя церковно-приходської школи – 30 крб.

-    опалення церковно-приходської школи – 15 крб.

-    освячення степу – 25 крб.

-    приятельні засідання – 10 крб.

У житті нашого села паралельно з офіційним (юридичним) правом зберігала силу ціла система народних правових звичаїв, які передавалися від покоління до покоління. На основі звичаєвого права вирішувались питання, пов'язані з земельною власністю, наслідуванням майна, орендою, особистим наймом, провиною членів общини тощо. Періодичні переділи землі були великою подією в житті села. Вони відбувались завжди прилюдно з додержанням певних звичаїв.

 Сільська громада мала право відбирати общинний наділ у одного господаря (при несправній сплаті податків) і передавати іншому.

Крім земельних угідь, у користуванні громади перебували спільні водоймища, пасовища. В народі досить міцно утримувались давні общинні уявлення про те, що приватна власність може поширюватись лише на поле, город, садок, які вимагали праці людей. Природні ж багатства - гриби, ягоди, звірі, риба в річці та інше, що "від бога" - визнавалися загальними.

Громада відповідала круговою порукою за кожного із своїх членів при відбуванні казенних, земських і громадських повинностей, визначала заходи і способи стягнення недоїмок. Для цього була розроблена своя система наповнення казни коштами з розрахунку на кожну із 2346 десятин землі:

-    на волосне правління по 12 коп. - 281 крб.

-    на сільське правління по 16 коп. - 375 крб.

-    на ремонт церкви по 33 коп. – 782 крб.

-    повинності – 1796 крб. 52 коп.

В особі своїх повноважних представників громада стежила за станом селянських господарств, використанням громадських пасовищ, здавала їх у тимчасову оренду, а подекуди контролювала діяльність корчми, визначала ціни на товари, перевіряла міри ваги, місткості. Вона слідкувала також за станом доріг, мостів, річки, громадських будівель на своїй території, виконувала так званий стаційний обов'язок - забезпечувала харчами і всім потрібним урядових осіб, які приїжджали для розв'язання якихось питань.

Без громади не обходилась жодна більш-менш важлива подія на селі. 9 березня 1911 року для святкування 50-річчя звільнення селян від кріпосної залежності було вирішено «спорудити в нашому храмі ікону святого Благовірного князя Олександра Невського і виділити 70 крб.»[5] 

За участю громади розв'язувались суперечки при поділі сім'ї, призначалась опіка над господарствами непрацездатних стариків та малолітніх сиріт, вирішувались питання утримання громадських споруд (церкви, школи, млина тощо). Так, «…на прохання священика отця Василія Апостолова на ремонт нашої Свято Андріївської церкви призначити по 1 крб. від кожного наділу, що складе 782 крб., які розмістити в загальну розкладку на 1911 рік і використати до 1 вересня 1911 року. Інші кошти (скільки потрібно) взяти із прибутку церковних сум…»[6]

У відповідності з нормами звичаєвого права громада обирала сільського пастуха. Плата йому визначалася залежно від кількості худоби і складалася із грошової та натуральної частин. Крім плати хазяї по черзі повинні були давати пастухові одноденний харч.

Колективна взаємодопомога і громадське самоуправління виразно простежуються при виконанні невідкладних і трудомістких робіт. Це насамперед широко розповсюджений в Україні звичай толоки. Характерними ознаками традиційної толоки було те, що вона відбувалася звичайно у святкові й вихідні дні, на добровільних засадах і без оплати за виконану роботу. Найчастіше її учасниками були сусіди й близькі родичі Толоку застосовували при найрізноманітніших роботах - як польових (оранка, сівба, збирання врожаю, заготівля сіна), так і домашніх (прядіння льону, конопель, вовни, заготівля продуктів, будівництво житла і господарських споруд).

Для оранки важких ґрунтів у ряді випадків було необхідно запрягати в плуг дві-три пари волів або коней. Не маючи необхідного тягла і сільськогосподарського реманенту, незаможні селяни об'єднувалися, щоб обробити свої поля. Ця усталена форма кооперації називалась супрягою. В Новоандріївці для виконання таких робіт тримали двох громадських волів. На їх утримання і сільської каси виділялося 50 крб. на рік. А щоб не допустити використання тяглової сили у особистих цілях, воли знаходилися у різних господарів.

Досить розповсюдженою була форма взаємодопомоги на відробіток, її застосовували переважно жінки, виконуючи по черзі польові роботи - день у однієї, день у другої і т. ін.

Згуртовано та оперативно сільські громади виступали за врятування врожаю від різних шкідників, при захисті худоби від нападу хижаків, тощо. У таких випадках виходило все працездатне населення.

А коли над общиною нависала загроза пожежі, виконувались спеціальні заходи. Як зазначалось в приговорі сільського зібрання від 25 червня 1912 року «…придбати набір пожежного знаряддя (насос, бочки, багри, відра). Жителям, за якими числитиметься інвентар, зробити дощечки з написом хто і з яким знаряддям повинен з’явитися на пожежу і такі були виставлені на кутах будинків» [7].

До колективної допомоги односельцям вдавались у разі стихійного лиха та інших скрутних обставин. Толокою виконували й громадські роботи: будівництво й ремонт церкви, школи, доріг, мостів тощо. В очах громади трудова допомога була почесною справою, її проводили навіть у дні, які за народними уявленнями вважались забороненими для праці. Толока, як правило, проходила у піднесеному настрої, в дусі трудового змагання, з піснями і жартами. За традицією господарі, що діставали допомогу, годували толочан, а іноді й наймали для них музик.